Басейнове управління
водних ресурсів річки Тиса

Фахівці кажуть – винні кліматичні зміни. І радять будувати в селах водогони.

Уже в кількох районах Закарпаття через посуху в людей виникли проблеми – колодязі й криниці міліють, а то й зовсім усихають, хоч плач. А в спеку ж не тільки для власних потреб і для худоби вода потрібна, а й городи «горять». Привізної не настачишся… Причому в краї, який має найбільший гідропотенціал в Україні, така ситуація повторюється вже не перший рік. Утім, аналогічно потерпають і сусідні регіони, в тому числі й за рубежем. Чому це відбувається й чи можна якось зарадити таким неприємностям – «Закарпатка» цікавилася в фахівців.

Наповнюваність річок та криниць залежить від кількості опадів…

Начальник Басейнового уп­равління водних ресурсів річки Тиса Володимир Чіпак вважає, що основна причина такого сезонного безводдя – зміни клімату, які ми спостерігаємо. Саме через них із кожним роком маємо все нижчі мінімальні рівні води в річках, а паводкові – все вищі. Хоча в сумі середній показник виходить у межах норми. І йдеться не тільки про Закарпаття. «Ви згадайте цьо­горічну весну в Європі. Вода в Дунаї на 70 см перевершила  історичний максимум, зафіксований у 2002-му, але разом із тим у посуху там на деяких ділянках доводиться призупиняти судноплавство. Я говорю про річки, але і вони, і колодязі підживлюються за рахунок ґрунтових вод, а ті, в свою чергу, – через опади. Відповідно довго нема дощу, як от зараз, – криниці міліють. Така ж ситуація була і торік, і в 2011-му», – каже Володимир Петрович. За його словами, одна станція БУВРРТ нині навіть закачує воду з Тиси в меліоративні канали Ужгородщини, щоб якось підтримати оптимальний водний режим. Це рідко робиться, але тепер довелося. Крім того, фахівці щодня моніторять вміст кисню в водоймах краю. Поки замору риби в великих каналізованих руслах нема, але показники критичні, особливо в Виноградівському, Берегівському й Ужгородському районах.
Оскільки мешканці Перечинщини в обмілінні своїх криниць звинувачують міні-гідроелектростанції, принагідно цікавлюся, чи дійсно вони можуть впливати на ситуацію. Проте фахівець переконує: ці речі між собою не пов’язані. Нині не працюють ні Теребле-Ріцька ГЕС, ні міні-гідроелектростанції дериваційного типу, бо ділянки річки між турбіною й водозабором мусять бути завжди заводнені. «Ми такі умови виставили енергетикам, і їх виконання контролюють екологи. Пусті колодязі – природний фактор, до таких періодів потрібно звикати. Тож слід учитися заощаджувати воду, особливо берегти від будь-яких забруднень річки (адже їхня здатність до самоочищення в період мілководдя практично нульова) і будувати в селах централізовані водогони та каналізацію», – підсумував Володимир Чіпак.

… але наші технології вирубки лісів – таки негативний фактор

Утім, фахівець додає: наповнюваність річок таки дуже залежить від стану підстилаючої поверхні басейну. В горах, якщо там не розробляють ліси, ця поверхня схожа на губку: коли випав дощ – набирається вологи, нема його – поступово віддає. А людина, будуючи штучні шляхи, все це руйнує важкою гусеничною технікою. «Басейни річок Закарпаття страждають не стільки від вирубування лісів (Буквально цього тижня в Ужгородському лісгоспі нам розповідали, що зараз вирубки зменшилися більш ніж удвічі порівняно з тим, що було за Союзу. – Авт.), скільки від технологій, за якими це робиться. Вони ж у нас десятки років не міняються. Лісові дороги, котрі в негоду стають потічками, настільки ущільнили ґрунт, що опади, не затримуючись, відразу стікають по них. Звідси й паводки. При тому водозбори Тиси, Ужа, Латориці, Тересви, Тереблі тощо дуже погіршилися. А в інших країнах ліс перевозять по повітрю, або ж рубають його взимку, коли земля замерзла. Якщо й використовують гусениці, то резинові. Наші ж трелювальники – майже як танки, суцільне залізо. Перемелюють те, що утворювалося сотні років, за лічені хвилини. Та ще врахуйте, що сучасні лісовози важать по 20-30 тонн. Автобан не витримає, не те що ґрунтовка», – пояснює Володимир Чіпак.

Запасів артезіанської води на Закарпатті – з лишком

Начальник гідрогеологічної партії Закарпатського гео­логічного центру Андрій Жарніковтеж переконаний, що причина обміління і річок, і криниць – порушений в останні роки баланс атмосферних опадів. Антропогенний фактор другорядний, якщо не враховувати впливу людини на зміни клімату. І найбільше страждають села на схилах гір – бо чим крутіший нахил першого водоносного горизонту (ідеться про водовмісний шар гірської породи, що залягає над щільнішим водонепроникним пластом), тим швидше «тікає» Н2О. А власне від цього горизонту й живляться колодязі нашого краю – їх копають завглибшки 4 – 12 метрів. «Вихід один – використовувати артезіанську воду, пробурюючи в проблемних населених пунктах свердловини на 100 – 200 метрів і влаштовуючи централізовані водогони. Щоб розробити концепцію, у нас уже достатньо даних. Від Ужгорода до Хуста артезіанської води багато, далі до Рахова – менше, але вирішити питання можна. Щоб сказати конкретно де і як – слід вивчати ситуацію по кожному населеному пункту окремо. Звісно, для сільського бюджету це буде не по кишені, але державі – під силу.
Загалом потенціал артезіанської води у Закарпатській області дуже солідний – понад мільйон кубометрів, або мільярд літрів, на добу. Враховуючи, що середня потреба одної людини – 140 – 150 літрів на день, краянам цього вистачить із лишком», – переконаний Андрій Вікторович.