Басейнове управління
водних ресурсів річки Тиса

Начальник Басейнового управління водних ресурсів річки Тиса Володимир Чіпак:

Скажу без наймен­шого перебіль­шен­ня: я вельми радий, що генералу МВС, екс-першому віце-спікеру, вико­ную­чому обов’язки гла­ви уряду в 1997 році Василю Васильо­вичу Дурдинцю, чудо­вій людині та великому патріоту рідної держави, життя подарувало 80 чудових літ. Отож залюбки поділюся думками про спільну роботу з нашим земляком, міністром із Надзвичайних ситуацій у 1999-2002 рр., який від імені українського уряду цю ділянку роботи очолив у складний для краю період.

Мова про те, що закарпатці пережили два небачених доти руйнівної сили паводки. Однак так склалося, що загоювати повеневі рани довелося не будь-кому, а саме нашому земляку. А ще він щиро та від душі допомагав Басейновому управлінню водних ресурсів річки Тиса, яке дислокується в Ужгороді, аби якнай­скоріше подолати наслідки масштабної катастрофи. Його добрі ідеї, корисні пропозиції, розумні думки, прогресивні проекти, конструктивні рекомендації, які втілені у відповідні програми та реальні рішення, щедро віддячують закарпатцям дотепер.

До речі, у часи його керівництва МНСом була розроблена та прийнята Державна урядова програма з комплексного протипаводкового захисту в басейні річки Тиса. За цей архіважливий документ, який забезпечив швидку відбудову зруйнованих осель і посприяв захистити область від затоплення на перспективу, голосували депутати ВРУ. А презентував його тоді під куполом українського парламенту міністр Дурдинець особисто. Виступ Василя Васильовича був настільки переконливим, виваженим і аргументованим, що у залі майже не знайшлося таких, хто б голосував проти…

Усі розуміли, що йдеться про долі кількох сотень тисяч краян, які сповна відчули на собі паводкову біду та стихійне лихо. Велика вода у тій чи іншій мірі зачепила майже третину населення краю. Ось це, як мовиться, перші міркування з приводу ювілею цього поважного українця, який усім серцем сприйняв горе, болі, тривоги та страждання закарпатців, яким вода завдала всіляких інших неприємностей і капостей, у тому числі печально-трагічних. Слід сказати, що під час першого паводку в 1998 р. стихія забрала життя майже 25 людей, відтак під час другого удару в 2001 р. жертв було наполовину менше. Повінь підтопила, зруйнувала або ж пошкодила понад 45000 будинків. Такої грандіозної катастрофи внаслідок кількаденних опадів і злив Україна не знала. Отож, можна уявити, яка відбудовча епопея чекала на міністра, його команду і краян.

Спогади, спогади… Якби можна повернути життя назад, то у пам’яті воскресло б чимало яскравих епізодів тісної співпраці із цим прекрасним закарпатцем і великим людинолюбцем, який щиро закоханий у рідну землю. Не приховую: контакти з колишнім міністром МНС виявилися настільки виразними, що хотілося б розказати про всі, а це значить, що довелося б описувати кожен день наших спільних дій. Безперечно, зробити цього неможливо, бо вийде цілий том (а може навіть більше) унікальних мемуарів. Із цього приводу є телефільми, документальна хроніка, газетні, журнальні статті та публікації у книжках, і все читається на одному диханні. Але коли з людиною працюєш пліч-о-пліч, та ще й у такий відповідальний і насичений подіями період, ніякі медіа не скажуть про неї, про її характер більше, аніж очевидці. Ось кілька моїх роздумів із цього приводу.

Про деякі епізоди нашого ділового спілкування, завзятої роботи у часи, коли налагоджувалося життя після першого паводка, відтак, коли велика вода вдруге залила Закарпаття (воно на той час ще не встигло оговтатися від листопадової повені дев’яносто восьмого), свого часу розповідав. Але варто розказати ще більше. Найперше про ті випадки та епізоди, які характеризують Василя Васильовича як людину діяльну, енергійну, знаючу, а ще вмілого та досвідченого керівника. У нього і насправді можна було навчитися багато корисного, найперше уміння слухати співрозмовника, у будь-яких, навіть критичних ситуаціях, не панікувати та ретельно усе аналізувати.

Тямлю випадок березня 2001 р., коли усі хвилювалися, чи не станеться перелив дамби у Вилоку (Виноградівщина). Тож Василь Васильович сам особисто пройшов по ній і вже з цього приводу мав свою точку зору. Він тоді сказав: якщо в горах дощі більше не литимуть – дамба витримає. Хоча між Четфалвою та Варами каламутні води Тиси на всю силу уже топили довколишні населені пункти. Міністр багатьох запитував, мене у тому числі, чому так сталося? Не для того, аби робити розноси, оргвисновки чи кадрові ротації, а детально розібратися, де реальна причина прориву дамби, яка доти натиски повеней витримувала десятиліттями? Після обміну думками, Василь Васильович сказав, що до зміни клімату потрібно бути готовим. Необхідна державна програма протипаводкового захисту, чого він і добився.

Зрештою, це тільки крихта з цього аспекту, хоча постать ювіляра, екс-керівника МНС настільки багатогранна, що згадати є про що. Тим паче, ми часто бесідували як удвох, так із тодішнім керівництвом краю (губернатор, голова облради, їхні заступники), фахівцями-водниками, іншими спеціалістами Ужгорода та Києва, головами міст і районів на місцях, простими мешканцями, які потерпіли від великої води. Вони, без перебільшення, нерідко чекали хоча б появи можновладців, доброго слова з їх вуст тощо. Звісно, найбільше усі хотіли приїзду Дурдинця, бо він, мовляв, до людей чуйний, уважний, завжди коректний, від жодного запитання не відвернеться.

Весною 2001 р., коли Закарпаття топило вдруге, я працював на посаді головного інженера Закарпатського облводгоспу, а Василь Васильович очолював Міністерство із надзвичайних ситуацій України. Отже, він хоча й не був моїм безпосереднім начальником, однак я вельми уважно придивлявся, прискіпливо дослухався до такої авторитетної, знаної та впливової особистості, як міністр. Пригадую: він одразу ж прибув на Закарпаття, як тільки з’явився Указ Президента

Л. Кучми про його призначення на цю високу посаду. Сказав, що гаяти дорогоцінний час, коли тисячі людей від Ужка до Ясіня без даху над головою, ніхто не має морального права. Відтак ми у тісному колі почали визначатися, як продовжувати роботу, а її було стільки, що не можна навіть розказати. Та навіть уявити важко: розмиті дороги, мости, захисні дамби, спорудження зруйнованого житла, його ремонт, складання різних державних і регіональних програм, аби не виникало затримок із бюджетними коштами і т. д..

Отже, під час першої наради я коротенько розповів, над чим працювали з його попередником, тобто виклав свою позицію та думку, окреслив ситуацію, у якій опинилася область через півроку після повеневої катастрофи. Звісно, часу на роздуми не залишалося, кожен день мав вагу золота. Але одну істину вже знав наперед: так як вода накоїла чимало біди, тож кожного із нас найближчими місяцями чекає багацько клопітної роботи. Між іншим, міністр-еменесник уважно вислуховував усіх, нікого не перебивав, однак зауважив, що йдемо загалом у вірному напрямку, але зусилля кожного слід подвоїти, бо ані один керівник чи спеціаліст не повинен працювати упівсили.

Опісля задав по кілька питань кожному з присутніх. Мене, зокрема, запитав, коли можу детальніше прозвітувати, на якому етапі роботи у плані з відбудови берегоукріплень і дамб, осель краян у розрізі районів і населених пунктів? Бо житло – це найголовніше. Та чи зможуть потерпілі від паводку наприкінці року стати новоселами? Також цікавився, мовляв, яка ймовірність того, що чергова повінь, якщо така, не дай Боже, виникне, не наробить лиха більше, аніж розлив осені 1998 року. Як-не-як, а потерпіла, як уже писалося, фактично третина жителів краю. Звісно, питання міністр задав доволі складне, тож вирішили розглянути його ретельніше та за участю гідрологів, геологів…

Із цього приводу запам’яталося таке: як прихильник блискучої стислості, неперевершеної лаконічності, В. В. Дурдинець попросив кожного, хто брав слово, висловлюватися коротко – без вступів і прологів. Наголосив: це його стиль, діятиме так у майбутньому. А одну його ремарку згадую і дотепер: “Друзі, ситуація не терпить зволікання, ми повинні прискорити відбудову житла, тож я вимагатиму мінімум слів, а побільше діла”. Така чіткість, небагатослівність керівника МНС імпонувала майже усім, хто у тій чи іншій мірі стикався з міністром у робочих буднях. Що цікаво, самі планерки не розтягувалися на довгі години балаканини, а все вирішувалося оперативно, нічого не відкладалося у довгий ящик. Переконався: у таких ситуаціях і продуктивність справи значно вища.

Мушу продовжити, з чого розпочав на початку. Тобто, неабияк зрадів, коли довідався, що із нагоди ювілею треба згадати співпрацю з В. В. Дурдинцем. Яку площину не взяти – багато є що сказати. У екс-міністра МНС стільки позитивних рис, вдумливих рішень, серйозних розв’язань тих чи інших завдань, що дуже багатьом керманичам – від районного рівня і аж до столиці – не завадило б повчитися у нього виваженості, толерантності, терпимості та високої культури спілкування. У школі та університеті цього не вчать, але такий стиль у собі виробив наш земляк за довгі роки роботи у державних установах. Уявіть картину: в розпал другої повені засідає штаб з ліквідації наслідків повені у Хустській РДА. Сюди його передислокували з метою чіткішої координації всіх найважливіших робіт (рятувальні дії, забезпечення людей харчуванням, одягом, питною водою, медикаментами тощо). А очолив штаб з боротьби зі стихією сам Дурдинець. Усі чудово усвідомлювали, що вода наступає і може затопити це гарне закарпатське місто – хустяни вже готувалися до евакуації. Тим часом найтривожніші вісті приносять з місць посильні, також нерадісні новини надходять по телефону, який не змовкає ані на мить. Здавалося б, хтось інший на його місці панікував би, суєтився б, а він тверезо, холоднокровно аналізує усю наявну інформацію. Та іще встигає не зопалу, а мудро, обдумано кожному “нарізати” завдання. Інколи складалося враження, мовби у такій ситуації земляк уже колись був. Наголошував: думайте про людей, проявляйте пильність, справу робіть без поспіху.

Звучало це й тоді, коли на Тячівщині 10 чоловік не встигли евакуюватися та опинилися посеред бурхливих потоків річки на дереві – довелося залучати військові плаваючі самохідні машини, аби порятувати їх із цього “острівця”. Усе тоді скінчилося благополучно. У немалій мірі завдяки оперативним діям міністра. Зв’язався з тодішнім послом України в Угорщині Орестом Климпушем і на Закарпаття із сусідньої країни прилетіли два вертольоти, вони також успішно виконали свою місію, вберігши людей від смертей у часи страхітливої повені в інших місцевостях. Ще також запримітив, що Василь Васильович давав можливість висловитися усім, але останнє слово було за ним. Однак це не значило, що не враховував ідеї підлеглих, не прислухався до них. Якраз усе було навпаки…

Згадав і те, що ані разу не бачив тодішнього шефа МНС у гніві чи сердитого. Зосередженого, наполегливого чи вольового – так! Можливо, що десь усередині в нього теж щось кипіло, але злості, невдоволення не показував. Тон спілкування В. В. Дурдинця з оточуючими – це класичний приклад того, як великий начальник, урядовець у тому числі, повинен комунікувати з людьми, які мають менший статус, нижчі за рангом тощо. Якщо точніше, то без образи, без глузування, без насмішки, без приниження – на ці немаловажні нюанси, як мені здавалося, Василь Васильович звертав особливу увагу.

За період, протягом якого випала нагода спілкуватися та вирішувати найнесподіваніші питання, жодного разу не чув окрику, підвищеного голосу, вже не кажучи про лайку чи якесь некультурне слово. Хоча на його місці хтось інший неодмінно попустився б та кричав би, галасував, панікував. Він ввічливим був як на засіданнях уряду, за “круглим столом”, так і на тисянській дамбі у рідному краї: у Вишкові, Королеві, Варах, Свободі, куди фактично навідувався щотижня. Згадалися також інші екстрені зібрання, на яких обмірковувалися всякого роду нагальні питання із забезпечення життєдіяльності людей тощо. Тогочасний міністр намагався вибудувати їх таким чином, аби змогли висловитися всі присутні, він нікого не підштовхував, не перебивав, уважно слухав і одразу ж у суть справи вникав. Щоправда, не забував наголосити: часу обмаль і балакина у тій чи іншій ситуації недоречна. Словом, спогадів про співпрацю з екс-міністром МНС В. В. Дурдинцем – чимало. Подумав: коли б усі так старанно, прискіпливо та принципово працювали, як це робив-творив наш земляк-ювіляр, то у всіх, без винятку, сферах давно уже просунулися вперед. Тож із нагоди ювілею від імені усіх водників Закарпаття зичу ювіляру міцного  здоров’я та довгих-довгих років життя.

Думки записав Петро КРУК

Джерело інформації: інтернет портал uzhgorod.net.ua