Вільшанське водосховище як дзеркало людської діяльності в басейні річки Теребля (відео)

Майже сто років тому празький уряд зацікавився верховинськими ріками, що мали потужний енергетичний потенціал. Інженер Кріжка у 1923 р. запропонував проект з використанням води двох рік – Тереблі і Ріки, які течуть на відстані 4 км одна від одної, але річка Теребля тече на 210 м вище Ріки. Він спланував на річці Теребля збудувати високу греблю, яка стримає 45 млн. куб. м води, а через її трубу діаметром 2 м можна буде безперервно подавати воду на турбіни ГЕС. Її пропонували збудувати на річці Ріка. Реалізували даний проект тільки в радянські часи.

Так, в червні 1956 року, на території Закарпаття була запущена в експлуатацію унікальна Теребле-Ріцька гідроелектростанція. Водосховище розміщене у Вільшанах, а сама ГЕС працює за горою – у селі Нижній Бистрий Хустського району. Аби звести греблю та водосховище, довелося виселити два села. Спеціальна комісія прийняла рішення включити населення села Вільшани у кількості 161 двора, хутора Крисове (15 дворів) і хутора Бовцар (10 дворів) до контингенту осіб, які підлягають переміщенню за межі Закарпаття, в порядку виконання наявного плану державного переселення. Правда «переселенцям з Міжгірщини» пощастило. Вони, принаймні, залишилися у рідній області. Зважаючи на радикальні методи тодішнього режиму, селян, які мимоволі стали на шляху великих задумів партії, могли відправити і до Сибіру.

ГЕС вже 56 років працює без збоїв. Фахівці стверджують, що кошти, витрачені на грандіозне будівництво, повернулися державі через 6-7 років після того, як у 1956 році отримали перший струм. Потужність греблево-дериваційної ГЕС 27 тис кВт, а щорічне виробництво електроенергії в середньому (залежно від рівня води в річках) 123 млн. кВт-годин. У той час позитивний досвід планували продовжити і побудувати на гірських річках Закарпаття інші електростанції. Та увагу від малої гідроенергетики відвернули більш потужні електростанції, в тому числі і атомні. Тому Теребле-Ріцька ГЕС лишилася єдиною у Європі, яка при виробництві енергії використовує можливості відразу двох річок. Варто подякувати енергетикам, що вони вчасно переключились на атомні електростанції і таким чином, зберегли для нас інші річки Закарпаття. А то не дай Бог, ми б мали подібне до Вільшанського водосховище на Тисі. Між іншим, в планах тодішньої влади існували такі наміри будівництва руслових ГЕС і на інших річках краю.

Щодо терміну експлуатації, то проектом було заплановано, що станція зможе пропрацювати 80 років. Та при правильній експлуатації і вчасній заміні необхідних деталей, найпотужніша в області ГЕС може працювати й значно довше.

Із Вільшанським водосховищем дещо інша ситуація. Під час паводків Теребля несе до греблі все те, що у річку викидають люди, які живуть вище за течією. Тому «Закарпатське море» невпинно засмічується твердими побутовими відходами.  Підтвердженням тому є численні публікації в ЗМІ щодо очистки водосховища від сміття. Принаймні його (сміття) можна хоча б зібрати та утилізувати.

Що ж робити з замуленням водосховища? І хоча енергетики регулярно частково розчищають водосховище,  воно вже  майже на третину вкрите намулом.

Колись за радянські часи планувалось, що за допомогою установок Чорноморського флоту будуть відкачувати  накопичений у водосховищі намул. Його навіть планували вивозити на поля довколишніх колгоспів, збільшуючи врожайність сільськогосподарських культур. Та гідрохімічні аналізи мулу Вільшанського водосховища показали, що мул водосховища занадто кислий і не підходить для потреб сільського господарства.

Цього літа, коли енергетики відкрили донний випуск для чергового очищення водосховища від мулу та реконструкції водовипуску (див фото на сайті БУВР Тиси) водосховище нагадує пустелю, для декого з користувачів воно схоже на пейзаж  холодної Антарктиди (коментар до фото). Так це дійсно рукотворна пустеля, створена людськими руками. Варто було відкрити донний випуск, щоб побачити як за 70 років ми з Вами ґаздували у басейні Тереблі….

Там, десь між глибами мулу в’ється стрічкою невеличка річка Теребля, а навколо пустеля, пустеля мулу, пустеля людської душі, результат наших діянь….

Шар мулу, який Ви бачите під час перегляду відеосюжету, це є результатом нашої з Вами діяльності у верхів’ях річки Теребля. Це тисячі і тисячі тон мулу, який принесла вода Тереблі зі всього водозбору.  Донні відклади (мул) – це пам’ять річки.  Звідки ж взялося так багато мулу? Недарма ж ми навіть сьогодні хвалимось про планову та позапланову заготівлю деревини, ведемо заготівлю лісу варварським методом трелюючи деревину схилами чи гірськими потічками, по-хижацьки відносимось до природи, скидаємо неочищені стічні води від своїх осель в річку Тереблю, висипаємо мотлох на берег потічка, чекаючи великої води, щоб його забрала…

А що ж говорити про ті далекі часи, коли тільки водосховище збудували. Ніхто навіть не уявляв що буде з Тереблею, Вільшанським водосховищем через 70 років. Між іншим, з будівництвом греблі по річці Теребля закінчилась і ера бокорашів, які більше не могли сплавляти ліс. Тоді держава збудувала нову залізницю долиною Тереблі. Транспортувати ліс за допомогою потягів стало значно легше, відповідно й темпи цих робіт збільшилися. Наслідки не змусили себе довго чекати. На сполох забили сусідні держави. Особливо після паводку в 1970 році. З кожним роком частота та величина паводків поступово почала зростати і однією з їх причин, на думку спеціалістів, науковців була і є саме вирубка лісів в Карпатах.

Це вже в той час й частково зупинило радянську владу, змусило запровадити планову вирубку лісів в Закарпатській області, особливо в басейні річки Теребля. Так виник Національний природний парк «Синевир», води чарівного озера Сеневира теж потрапляють до водосховища. Так, пізніше з’явився музей «Лісу і сплаву» на Чорній Ріці, який був зруйнований паводком і зараз намагаються відродити.

Може вже зараз варто задуматися, що ж нас чекає завтра. Те, що ми бачимо на дні Вільшанського водосховища є віддзеркаленням всієї нашої діяльності за останні 70 років в басейні річки Теребля. Коли ж  пропонують будувати чергову подібну ГЕС, то варто добре подумати, а що ж буде завтра, післязавтра…

Можливо переглянути це відео і подумати … досить, досить вже нам нищити природу Карпат…..  Хтозна, що буде завтра? Можливо, доля Вільшанського водосховища покликана зупинити нас в наших діях щодо матінки Природи. І тільки єдиному Богу відомо, що ж буде з Карпатами завтра! Може час схаменутися, подумати… Можливо завтра нас чекає черговий катастрофічний паводок і знову нарікатимемо на Бога, природу, владу, а можливо ми з Вами винуваті самі…

Поділитись: