Басейнове управління
водних ресурсів річки Тиса

За ініціативою Державного комітету України по водному господарству та підтримки Закарпатської обласної державної адміністрації 13 травня 2010 р. в місті Ужгород відбулася зустріч Уповноважених Урядів України, Республіки Польща, Словацької та Угорської Республік за участі голови облдержадміністрації Олександра Ледиди присвячена розгляду Стратегії протипаводкового захисту Карпатського регіону України.

Зустріч Уповноважених Урядів зазначених вище країн відкрив Голова Держводгоспу Василь Сташук.

Делегацію Польщі очолював Уповноважений Міністра довкілля Республіки Польща з питань прикордонних вод Лєшек Карвовські, Угорщини – Уповноважений Уряду Угорської Республіки з питань прикордонних вод, Генеральний директор Головної дирекції водного господарства і охорони довкілля др. Йожеф Вароді, Словаччини -Уповноважений Уряду Словацької Республіки з питань прикордонних вод,в.о. Генерального директора Департаменту вод Душан Черешняк. Взяли участь у заході також керівники Львівського, Івано-Франківського, Волинського, Одеського облводгоспів, Дунайського, Дністровсько-Прутського, Західно-Бузького басейнових управлінь водних ресурсів, а також заступник начальника головного управління МНС України в Закарпатській області.

З вітальним словом до присутніх звернувся голова Закарпатської ОДА Олександр Ледида. Керівник краю зазначив, що життя мешканців та соціально-економічний розвиток області тісно пов’язані з басейном ріки Тиса. Адже основна притока Дунаю бере початок саме у нашій області і розвиток економіки Закарпаття багато в чому залежать від раціонального використання водних ресурсів, охорони вод від забруднення та своєчасного виконання протипаводкових заходів. Сьогодні Україна уклала двосторонні міжурядові угоди з питань водного господарства на прикордонних водах з усіма сусідніми країнами, і тільки при умові об’єднання зусиль прикордонного співробітництва, а також активізації співробітництва по реалізації міжнародних проектів можна досягти поштовх у дальшій розбудові водогосподарського комплексу регіону.

Голова Держводгоспу Василь Сташук у доповіді окреслив виклики, які постають перед водним господарством у зв’язку зі зміною клімату і збільшенням антропогенного навантаження на річковий стік. Українські Карпати і Закарпаття, зокрема, належать до найбільш паводконебезпечних територій у Європі. Від повеней, які виникають в регіоні, зазнають значних збитків і сусідні країни, насамперед Угорщина і Словаччина.

Стратегічним напрямом діяльності України у сфері протипаводкового захисту в басейні Верхньої Тиси є комплексний підхід до управління паводковим стоком, що принципово відповідає водній політиці сусідніх країн та Європейського Союзу. Для реалізації цієї стратегії у 2001 році була розроблена Схема комплексного протипаводкового захисту в басейні р. Тиса у Закарпатській області та відповідна Державна програма, в якій були поєднані структурні і неструктурні елементи.

Головним напрямком визначено комплексний підхід до прогнозування та управління паводковим стоком за рахунок будівництва протипаводкових ємностей у гірській частині області та польдерів – у низинній, які забезпечують зрізання паводкової хвилі та зменшення інтенсивності паводкового стоку, зокрема, під час проходження надвисоких паводків, повторюваністю 1 раз на 100 років.

Другим напрямом Програми передбачено подальший розвиток системи прогнозування паводків та раннього попередження, яка у багатьох країнах на практиці довела свою високу ефективність. На сьогоднішній день на території області функціонують 43 автоматизовані станції, які включені у єдину в Україні спільну українсько-угорську систему моніторингу паводків АІВС- Тиса. Інформація від станцій в режимі реального часу з інтервалом у 5 хвилин автоматично надходить українським та угорським водогосподарникам. Ефективність АІВС – Тиса була доведена під час паводку літом 2008 року. За рахунок вчасного прогнозу місцева влада і населення були поінформовані про загрозу за 48 годин, що дозволило вжити упереджувальні заходи. В результаті збитки від водної стихії у Закарпатській області були у декілька десятків разів меншими, ніж у Прикарпатському регіоні. Треба зазначити, що на всіх рівнях Українська Сторона підкреслює, що вона створює не ізольовану систему прогнозування та моніторингу паводків, а розвиває спільну глибоко інтегровану систему, доступ до якої надається всім країнам басейну р. Тиса і такого підходу буде дотримуватись і в подальшому при підготовці та реалізації міжнародних проектів у цій сфері в Карпатському регіоні.

Після катастрофічного за своїми наслідками паводку 2008 року на Прикарпатті на виконання доручення Уряду, Державний комітет України по водному господарству розробив “Схему комплексного протипаводкового захисту в басейнах річок Дністер, Прут та Сірет до 2025 року”, на основі якої також було затверджено Державну цільову програму комплексного протипаводкового захисту в басейнах цих річок. При розробці Програми врахована щільність забудови населених пунктів, наявність зсувних та селевих процесів у зоні будівництва захисних споруд, а також взято до уваги вимоги документів з міжнародного співробітництва з Румунією та Молдовою на прикордонних ділянках басейнів річок Дністер, Прут і Сірет. При підході до створення АІВС-Прикарпаття було вирішено за аналог взяти українсько-угорську систему, діючу в Закарпатті, і яка вже не один раз продемонструвала свою надійність, ефективність і значимість і скористатися вже набутим власним досвідом, а також досвідом Угорщини та Словаччини.

Далі В.Сташук зазначив, що тільки ефективне впровадження програм протипаводкового захисту в басейнах рік у поєднанні з реалізацією спільних міжнародних проектів в прикордонному секторі можуть забезпечити сталий розвиток водогосподарського комплексу суміжних регіонів, а також сприятимуть покращенню протипаводкового захисту населення і екологічному оздоровленню цих територій.

Кожна країна реалізує свою політику в сфері водного менеджменту, виходячи з власних інтересів, фінансових та технічних можливостей. Проте у Польщі, Угорщини, Словаччини та Румунії у природоохоронній сфері є суттєвий спільний обов’язок – виконання директивних документів Євросоюзу. Зараз у завершальній стадії знаходиться підготовка Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Ця Угода має на меті не політичну асоціацію а економічну. Серед іншого Україна бере на себе зобов’язання адаптувати своє законодавство до законодавства ЄС у природоохоронній сфері. Це означає, що з моменту ратифікації Угоди для України стає обов’язковим впровадження Водної Рамкової та Директиви про оцінку та управління ризиками затоплення.

Україна сьогодні не є членом Європейського Союзу, але в багатьох випадках безпека проживання населення в країнах ЄС залежить від системи протипаводкового захисту, яка є в Україні. Тому ми хочемо бачити себе паритетним партнером у питаннях фінансування протипаводкових заходів за рахунок коштів Європейської Комісії.

Уповноважені країн у своїх виступах зазначили, що зміни клімату впливають не тільки на частоту та інтенсивність паводків, але викликають і засухи, тому підтримується стратегія України щодо комплексного підходу у вирішенні цих проблем. Велику увагу було приділено подальшому розвитку системи моніторингу і раннього попередження паводків, адже саме ці системи дають час для організації захисту населення та територій. Протипаводковий захиcт включає в себе багато заходів, під час реалізації яких виникають локальні проблеми. Так, наприклад, проблемним питанням є відведення земель під будівництво протипаводкових гідротехнічних споруд. Це – складний процес, який потребує довготривалого обговорення і тому важливим є ознайомлення населення з планами на ранніх стадіях проектних робіт. Система захисту від паводків вимагає великої фахової підготовки, тому Уповноважені країн погодились в необхідності обміну досвідом на рівні спеціаліств окремих напрямків: гідрологів, проектувальників, фахівців з гео-інформаційних систем тощо.

На завершення Голова Держводгоспу України В.Сташук висловив сподівання, що проведена зустріч надасть нового поштовху для продовження тісної співпраці з питань управління водними ресурсами на транскордонних водних об’єктах та дозволить скоординовувати зусилля для вирішення нагальних спільних проблем.