Басейнове управління
водних ресурсів річки Тиса

У Всесвітній день води Басейнове управління водних ресурсів вкотре звертається до краян, мешканців Закарпаття, з проханням бути не байдужим до водних ресурсів, до збереження та охорони наших річок, потічків, природних джерел.

В області протікає майже 10 тисяч річок, потічків і струмків. Кожна сьома річка України протікає саме в нас – на Закарпатті. А глянемо навколо… Що ми побачимо в нашій річці… купи сміття, пластикові пляшки,  використані автомобільні шини, каналізаційну трубу від скиду стічних вод…  і т.д.

Збір сміття (змитого з берегів річок Закарпаття) в м.Токай, Угорщина

Недарма майже півстоліття тому визнана українська поетеса, Ліна Костенко писала: “Ще назва є, а річки вже немає …”  А справді, скільки за півстоліття обміліло чи взагалі пересохло потічків, невеличких струмків, природних джерел!

Чому помирають наші річки ?

В Закарпатті так багато водотоків, що кожен краянин сміливо може вважати їх своїми, рідними. Для когось це – стрімка і могутня Тиса, або ж тиха й лагідна Латориця, чи в’юнкий Уж, або ж маленький потічок, який врізався в дитячу пам’ять назавжди.

Роки пройшли, цивілізація бере своє, суспільство йде вперед день за днем і тільки РІЧКА ніяк не збагне, куди ми так поспішаємо і чому так по-варварськи нищимо все навкруги.

Вода – це життя, вважали стародавні греки. А ми – що робимо ми з водою, з нашими річками? Всі береги наших річок вкриті побутовим сміттям, різного роду відходами, особливо ПЕТ-пляшками; береги розорані до самого краю води, гноївка тече прямо в потічок і … ще можна продовжувати й продовжувати. Але навіщо?! Коли ми самі поки-що не розуміємо, що ж ми творимо, що знищуємо і що залишимо по собі..

Ніякі укази, постанови, накази, різного роду розпорядження органів влади не в силі спинити все це знущання над річками. Можливо не тільки на свідомому, але й підсвідомому рівні кожен з нас має подумати і збагнути – що відбувається і що ж буде далі?

Всі дуже добре розуміють, що ніхто чужий не прийшов і не засмітив річку, не розорав береги, не вирубав вздовж берега останні липи чи верби. Все це зробили ми самі – закарпатці. А потім нарікаємо на природу, Бога, які карають нас жахливими, катастрофічними паводками. А може ми того заслуговуємо своїм ставленням до річок, лісів, землі?

І нехай кожен з нас, від домогосподарки до керівника різного рангу, подумки запитає себе: “Чому я так поступаю?” Невже пакет зі сміттям не можна віднести у спеціально відведене місце? Добре, якщо воно є поблизу, а не знаходиться за 10-15 км від хати або взагалі відсутнє.

Невже сільський голова і люди не усвідомлюють, що у кожному селі повинна існувати комунальна служба, яка б вирішувала всі питання з утилізацією відходів? А кошти на фінансування комунальної служби, не дуже великі, завжди, при бажанні, можна знайти. І знаходять саме ті, хто хоче зберегти надбання природи, хто думає про майбутнє.

А хто не хоче, той пише скаргу, в крайньому разі, на ім’я голови ОДА, вимагаючи негайно і за державні кошти почистити йому той чи інший потічок. І вже йде скарга за скаргою. А сміття як кидали в річку, так і кидають далі. Скажімо собі правду – річки Закарпаття перетворились на сміттєпроводи.  Окремі  жителі Закарпаття діють за варварським принципом: весь непотріб з господарства – куди (?) – в річку (!)

Забрудення берега річки тирсою та побутовим сміття

Зараз ситуація в країні, і в Закарпатті зокрема, є зовсім інакшою: ніхто за державні кошти не буде чистити від сміття потічки, прибирати береги річок. Час вже й самим взятися до роботи. Сільські громади в змозі самі вирішувати локальні питання. При потребі водогосподарники завжди нададуть кваліфіковану допомогу.

Нехай голови сіл та містечок не чекають, що хтось з Ужгорода приїде прибирати і розчищати потічки і річки. Цього не буде. Зрештою села самі потонуть у своєму смітті. І яке здоров’я і життя будуть мати люди, які живуть у смітті? П’ють отруєну воду? Дихають смородом? Екологічність життя у сучасному селі, за оцінками фахівців, є МІФОМ.

Переконливо просимо сільських та міських голів  добре вивчити “Закон про місцеве самоврядування” та Водний кодекс України. Але не тільки читати, а вже й старатися їх виконувати, а тоді в нас може й річки стануть чистішими, і паводки обминатимуть наші домівки.

І ще, наостанок, варто згадати про маєтки “нових закарпатців”, які, немов гриби після осіннього дощу, виросли на берегах річок і потічків. Побудувати побудували, але як правило, без жодного дозволу і більшість з них в прибережних захисних смугах річок і ніхто вже не гарантуватиме їм захисту від шкідливої дії води.

Ніхто і ніколи не захищатиме за державні кошти будівлі, збудовані незаконно в прибережних захисних смугах, водоохоронних зонах річок. Тому застерігаємо всіх, хто хоче збудувати будинок на мальовничому березі річки, добре подумати і, в першу чергу, отримати відповідні документи. А тоді вже вкладати кошти в будівництво, бо вода не знає кордонів та не вибирає чиє житло: простого селянина чи можновладця.

Самі закарпатці повинні добре усвідомити, що все залежить від них самих. Справжній патріот країни, це не той хто, прикріпив до власного авто жовто-синій прапорець або патріотичну наліпку, одягнув футболку з тризубом… Справжній патріот ніколи не дозволить собі викинути пакет з сміттям в річку, скинути каналізаційні стоки від будинку в потічок, розорати берег до самого урізу води – бо це ЙОГО річка, його земля, його держава.

Будьте патріотами країни. Бережіть річки Закарпаття!