Басейнове управління
водних ресурсів річки Тиса

Напередодні міжнародного Дня водних ресурсів ми пропонуємо Вам інформацію щодо питної води міста Ужгорода. Пити чи не пити воду з крана, і що робити якщо вода у Вашому крані стала “брудною” ? Ви дізнаєтесь з поданої нижче статті.

ВОДА З КРАНА – ПИТИ ЧИ НЕ ПИТИ ?

Переоцінити роль води в житті людини не можливо. Останнім часом проблемі питної води приділяється багато уваги, але, нажаль, коли говорять “питна вода”, “якість питної води”, перш за все спадає на думку – занепокоєння.

За оцінками фахівців – 80 відсотків всіх захворювань і один смертельний випадок з трьох в країнах, що розвиваються, пов’язані саме з водою, а точніше з її якістю.

А що ж з питною водою в місті над Ужем ? Сьогодні ми п’ємо воду, якість якої визначається стандартами “брежнєвського періоду застою” (ГОСТ 2874 1982 р.). В 1997 р. українські чиновники розробили нові санітарні правила і норми (СанПіН 136/1940 1997 р.), що містять більш суворі вимоги до якості питної води. Тим самим вони визнали, що вже десять років назад вміст шкідливих речовин у водопроводах українських міст та селищ не відповідав ніяким міжнародним нормам.

Якщо врахувати граничну зношеність ужгородських водопровідних мереж (ціла низка аварійних ситуацій в мережі за останні роки), відсутність будь-якого ремонту, а лише імітація та розкрадання бюджетних коштів, а також практично відсутність інформа-ції про наявність шкідливих речовин в “питній воді” м. Ужгорода, то й нескладно зрозу-міти, чому вчені-екологи, називають ситуацію з питною водою в місті катастрофічною.

За даними міського водоканалу в 2006 р. було забрано з дериваційного каналу р. Уж 5 млн. 718,6 тис. м3 поверхневих та 6 млн. 278,4 тис. м3 підземних вод з Минайського водозабору.. Населенню міста надано 5 млн. 534,9 тис м3 – це практично майже 120 літ-рів в день на одного мешканця обласного центру, в той же час підприємствам та організаціям передано 1 млн. 425 тис м3. та використано на власні виробничі потреби 1 млн. 535,8 тис м3. В той же час втрати води при транспортуванні склали 3 млн. 501,3 тис м3 майже третину від забраної води (29.2%). Про ефективність роботи міського водоканалу судіть самі, “маємо те що маємо”. І якщо не вкладати гроші в модернізацію водоканалу, то взагалі скоро можемо залишитись без питної води.

Щоб краще усвідомити ситуацію з питною водою в місті, наведемо досить цікавий приклад. Кілька років тому до Ужгорода приїздили американці з міста побратима Карвалісу і привезли з собою бутильовану питну воду. Виявляється, на протязі декількох років посольство США в Україні на своєму інтернет-сайті категорично не рекомендує американцям, які перебувають в нашій країні, пити воду з-під крану, а тим, хто все ж насмілиться випити її, наполегливо радять кип’ятити як мінімум 10 хвилин.

В світовому рейтингу якості води (виявляється, існує й такий), Україна посідає аж 95 місце, нижче Киргизстану (77 місце), Молдови (69) і далеко позаду від Росії (7 місце). Рейтинг враховує кількість і якість підземної та поверхневої вод, наявність установок для очищення стічних вод, а також прийняття законів, що направлені проти забруднення на-вколишнього середовища.

Що ж до Ужгорода, то питну воду мешканці обласного центру отримують від комунального підприємства ?Виробниче управління водопровідно-каналізаційного госпо-дарства м. Ужгорода” з поверхневого водозабору дериваційного каналу р. Уж (водозабез-печення правобережної частини міста) та Минайського водозабору підземних вод, який забезпечує водою всю лівобережну частину міста.

Поверхневий водозабір проводиться з дериваційного каналу р. Уж і розташований у межах міста. Водозабір складається з комплексу трьох насосно-фільтрувальних станцій (збудованих відповідно в 1926, 1964 та 1985 роках) сумарною потужністю 37 тис. м3/добу.

Минайський водозабір підземних вод розташований в районі с. Холмок, Розівка, Коритняни Ужгородського району. Водозабір складається з 22 артезіанських свердловин, водозабір експлуатується з 1967 року. Виробнича потужність підземного водозабору – 30 тис. м3/добу. Насосна станція водозабору забезпечує водою всю лівобережну частину міс-та до вулиці Мукачівської, площі Петефі, Київську набережну, Слов’янську набережну, район Боздоша і частково правобережну частину, а саме: район обмежений річкою Уж – вул. Митна – вул. Собранецька – до аеропорту.

Згідно технологічної схеми вода із артезіанських свердловини збірними водопроводами подається у ємності запасу води звідки забирається насосами ІІ-го підйому і трьома водогонами подається у систему водопроводу м. Ужгорода.

Вода на насосно-фільтрувальних станцій очищається у відстійниках, освітлюється, фільтрується, а далі. в резервуари чистої води і подається в міську водопровідну мережу.

На обох водозаборах воду знезаражують за допомогою хлору. Це самий старий і досить дешевий метод, від якого давно відмовилися в цивілізованих країнах. Результат такого “очищення” – забруднення питної води залишковим хлором, хлороводнем та інши-ми хлористими органічними речовинами (думаю Вам відоме відчуття хлору в питній воді з під крана). Як правило, через це вода має жовтуватий відтінок, неприємний смак запах.

Якщо проаналізувати ситуацію з хлоруванням води, то хлор в першу чергу використовують як знезаражуючий засіб для епідеміологічної безпеки, але поряд з цим хлор вступає в дію з органікою (її дуже багато в поверхневій воді), утворюючи дуже токсичні, канцерогенні речовини.

В більшості країн світу від методу знезараження питної води хлором відмовились вже більше 20 років тому. Лікарями було доведено, що регулярне вживання хлорованої води подвоює риск захворювання раком сечового міхура, молочної залози, сприяє розвитку хвороб серця, гіпертонії, порушення обміну речовин, утворенню каміння в нирках і жо-вчному міхурі, атеросклерозу. Науковці пропонують відмовитися від хлорування, воно має негативний ефект, хлорована вода не є питною, вони застерігають, що це “міна спові-льненої дії”, постійний фактор погіршення здоров’я населення.

Сьогодні в більшості країн світу, зокрема в наших сусідів угорців, словаків, чехів, для знезараження води застосовують озонування і ультрафіолетове опромінення. Дані технології діють на хімічний склад води більш “тонкими” методами ніж хлор. Озон руйнує всі органічні сполуки у воді (надає воді голубуватого відтінку), а УФ-опромінення приз-водить до руйнування ДНК-кліток що містять бактерії і мікроорганізми. Нажаль, дані ме-тодики коштують дуже дорого і не під силу нашому водоканалу придбати такі технології очищення питної води.

Чи варто економити на здоров’ї? Думаємо ні, потрібно просто використовувати ін-ші методи та способи очищення питної води про які мова піде трохи нижче.

Зрозуміло, що в місті Ужгороді існує певна відмінність у формуванні хімічного складу вихідної води (поверхнева й підземна), що значно впливає на якість отриманої питної водопровідної води. Так, потрапляння забруднюючих речовин у поверхневі водойми (дериваційний канал р. Уж) та підземні водоносні горизонти (Минайський водозабір) є абсолютно різним.

Звичайно підземний водозабір “Минай” є більш захищеним й унеможливлює потрапляння забрудників на відміну від дериваційного каналу р. Уж, поверхневі води якого підживлюються опадами та ґрунтовими водами верхнього водоносного горизонту, а поверхневий стік формується на значній території, що знаходиться під впливом антропогенних факторів (сільськогосподарські та побутові стічні води, що попадають в ріку Уж).

Альтернативою поверхневим джерелам є підземні води з артезіанських свердловин, які бурять на різну глибину. Вважають, що глибина залягання водних шарів визначає їх склад – як правило, чим глибша свердловина тим краща вода. (так буває не завжди). Між іншим, насправді не все так просто й доступно з підземною водою.

На думку багатьох експертів в галузі питної води, підземні води знаходяться в набагато кращому стані ніж поверхневі, але техногенне забруднення ґрунтів веде до концентрування у водоносних шарах таких речовин як залізо, марганець, азотовмісні сполуки. На якість артезіанських вод також впливають гербіциди, пестициди та інші міндобрива, які масово застосовували в сільському господарстві. В деяких випадках такі характеристики як загальна жорсткість і мінералізація цих вод перевищують норми. В зв’язку з цим визначальне значення має глибина свердловини, чим ближче до поверхні тим більше забру-днюючих речовин.

Особливістю артезіанської води (Минайський водозабір), є висока жорсткість (її перші ознаки – накип на чайнику) та досить високий вміст солей (мінералізація), що за словами лікарів, в першу чергу викликає серцево-судинні захворювання та утворення ка-менів в нирках і жовчному міхурі. Не дивлячись на це, більшість спеціалістів вважають що питна вода Минайського водозабору краща ніж вода отримана з дериваційного каналу р. Уж, яка є більш м’якою, проте в ній відчутно можуть коливатися концентрації окремих інгредієнтів-забрудників.

Щоб не залежати від якості питної води, яку надає міський водоканал та графіку подачі води, частина ужгородців (переважно заможні власники котеджів) вибирають як альтернативу – власні свердловини. Як правило, більшість таких свердловин мають незна-чну глибину і забруднені ґрунтові води потрапляють у верхній водоносний горизонт. Вживати таку воду небезпечно для здоров’я і потрібно провести її аналіз, та встановити відповідну систему очищення.

В світовій практиці, широко розповсюджено твердження, що найбільш ефективний спосіб очищення води – на останній стадії, тобто в домашніх умовах. Багато з вас відсто-юють воду, фільтрують та кип’ятять перед вживанням. Безумовно це дає певні результати. Але спеціалісти відмічають, що ці засоби є безсилі проти сполук важких металів, багатьох токсичних органічних сполук, які є збудниками самих небезпечних захворювань.

Якщо врахувати, що пересічний ужгородець не взмозі вплинути ні на рівень забруднення води, ні на роботу станцій очищення (водопідготовки), ні на стан водопроводів, то зайвою фільтрація в домашніх умовах безперечно не буде.

Очищати воду потрібно у споживача, на “кінці крану” і тільки в цьому випадку вода буде відповідати нормативу. В нас же перевіряють воду перед подаванням у водопровідну мережу на відповідність ГОСТу-2874-82 “Вода питьевая”, який був введений ще на початку 80-тих років минулого століття.. Розроблені ж в 1997 році Державні санітарні правила і норми (СанПіН) до цих пір не застосовуються в повній мірі. За старим радянським ГОСТом вода контролюється тільки за 28 показниками. Ми фактично п’ємо з-під крану воду не гарантованої якості. Навіть якщо вода відповідає ГОСТу, то це означає, що безпечна вона відносно всього лише цих 28 інгредієнтів. В СанПіНі показників у 2 рази більше. Повне введення в дію цього стандарту переверне ситуацію “з ніг на голову”, якщо технології очищення не будуть покращуватись. Крім цього, всі служби, в тому числі і санепідемстанції, і лабораторії при водоканалах, і інші системи моніторингу технічно дуже слабко забезпечені сучасним обладнанням і практично не зможуть контролювати весь спектр нормативів СанПіНу (нормативи за деякими параметрами суворіші ніж європейсь-кі) і технічно виміряти окремі показники буде просто неможливо.

Якість води в дериваційному каналі ріки Уж та підземних вод Минайського водозабору з року в рік погіршується, а технологія водопідготовки залишається незмінною, застарілою, нерозрахованою на вилучення багатьох речовин техногенного походження. Як наслідок, в даний час, питна вода, практично не очищується від нітратів, хлоридів, важких металів та інших речовин. В зв’язку з цим і станції очищення питної води міста Ужгорода потребують часткової або повної реконструкції. (Ми принципово не наводимо офіційні дані контролюючих служб про якість питної води в м. Ужгороді, щоб не вводити в оману водокористувачів і зайве не плутати дані “на виході в місто” й у помешканні ужгородців. А повірте, “як кажуть в Одесі” це дві великі різниці.)

Не менш проблемна ситуація з водопровідними трубами, які є ще одним джерелом забруднення питної води. Водопровідно-каналізаційні мережі міста Ужгорода в основному збудовані в середині 70-80-тих років і зараз амортизовані практично майже на полови-ну, а на окремих ділянках й більше. Вся інфраструктура водоканалу міста Ужгорода ( загальна довжина мережі 275 км.) знаходиться в жалюгідному стані, застарілі труби спричиняють вторинне забруднення. На деяких ділянках міста в окремих мікрорайонах водоп-ровідна мережа не мінялась десятиліттями. Це суттєво впливає на якість води що по них протікає.

Аналізуючи карту-схему водопостачання міста Ужгорода (радіус обслуговування -10,6 км підземного та 3,7 км. поверхневого водозабору) можна зробити припущення що чим далі водокористувач від водозабору, тим гіршої якості в нього питна водопровідна вода.

Радянські стандарти будівництва дозволяли виробництво труб з чорних металів без антикорозіційного покриття. Вода що протікає такими трубами насичується двовалентни-ми іонами заліза. Вони безбарвні, тому їх наявність помітити неможливо. При попаданні світла і доступу кисню двовалентне залізо окислюється до тривалентного і випадає в осад у вигляді іржі. Не виключено що в старій частині міста, де на стиках труб стоять свинцеві припої, в питну воду потрапляє свинець, один з найбільш шкідливих для здоров’я людини забрудників.

Перелік небезпечних для здоров’я речовин в питній воді, що не в силі технологічно очищати системами водопідготовки Ужгорода можна б продовжити й далі. Думаємо, що й так всім зрозуміло, що вода з-під кранів в ужгородських помешканнях містить токсичні речовини, які вкрай негативно впливають на здоров’я і можуть викликати онкологічні за-хворювання. Ми вже згадували, що одним з самих небезпечних забрудників вважають сполуки хлору. Альтернативою хлоруванню для знезараження води може бути озонуван-ня, але для вітчизняних комунальних служб цей метод не доступний через дороговизну. Тому єдиний спосіб отримання якісної води з під крану доочищення за допомогою фільт-рів.

Від хлору і його сполук можна частково позбутися за допомогою так званих “кув-шинних” і проточних фільтрів. В них використовується активоване вугілля, причому краще, якщо воно з шкарлупи кокосових горіхів. Але оптимальну якість питної води можна отримати лише при використанні системи зворотного осмосу.

Ця система складається з системи сорбційних фільтрів, однією із складових якої є напівпроникна мембрана, що пропускає через себе частинки розміром з молекулу води, (між іншим за допомогою зворотного осмосу готують воду для виробництва найбільш вишуканих горілчаних напоїв).

Існує науково обґрунтоване твердження, що більша частина шкідливих речовин потрапляє в організм людини не при вживанні питної води а при митті тіла, прийманні ванн, душу. Тому компанії, що працюють у сфері очищення води пропонують багато ва-ріантів фільтрів, які встановлюються в водопровідних трубах будинку чи квартири і очи-щують всю воду, як технологічну . Самі прості і найбільш дешеві – механічні фільтри коштують від 250 до 550 грн., але вони лише затримують пісок та іржу, і в більшій мірі захищають сантехніку а не організм людини. Від хлору і його сполук в цілому будинку чи квартирі можна позбутися за 750 – 1000 грн. з допомогою сорбційних фільтрів на основі того ж активованого вугілля.

Наступні Ваші побажання, наприклад вилучення з питної води солей жорсткості (кальцій та магній) і важких металів (залізо, цинк, мідь і т. д.) можна забезпечити вже за більш кругленьку суму від 4 до 10 тис. грн з використанням фільтрів іонного обміну та пом’якшення.

В останній час найбільш частіше використовують комбіновані фільтри. Вони можуть очищати воду від різних домішок одночасно і навіть корегувати рН (кислотність во-ди). Такі системи є найбільш дорогими – від 6 до 15 тис. гривень.

І наостанок, замість висновків – побажання :

“БЕРЕЖІТЬ ВОДУ – ОСНОВУ ЖИТТЯ ЛЮДСТВА !!!”

Відділ комплексного використання водних ресурсів