Загальна характеристика поверхневих та підземних вод району річкового басейну р. Тиса

1) Опис річкового басейну/суббасейну

Гідрографічне та водогосподарське районування

Річка Тиса є найбільшою притокою Дунаю за площею та довжиною і другою, після Сави, за водністю. Площа басейну – 157 186 км ². Довжина р. Тиса складає 966 км. Основна частина стоку р. Тиса формується на території чотирьох держав: Румунії – 51%, України – 25,6% , Угорщини – 10% та Словаччини – 13,4%.

На території України басейн р. Тиса повністю розташований в межах однієї області – Закарпатської. Це єдина область в Україні, де її адміністративні кордони співпадають з межами річкового басейну. Адміністративний кордон між Закарпатською та сусідніми областями України (Львівською та Івано-Франківською) проходить по Карпатському водороздільному хребту, який саме і розділяє басейни Тиси та Сяну, Дністра і Прута. Всі річки на території Закарпаття або безпосередньо впадають до р. Тиса, або до її приток. Площа Закарпатської області і відповідно площа суббасейну Тиса в межах України складає близько 12,8 тис. км². За витік р. Тиса прийнято вважати витік її найдовшої притоки – р. Чорна Тиса. Початок річки знаходиться на південно-західному схилі гори Братківська Вододільно-Верховинського хребта.

В суббасейні р. Тиса протікає 9426 річок, їх сумарна довжина складає 16147 км, густота – 1,7 км/км2. Здебільшого це малі річки, середня довжина яких становить близько 2 км, а площі водозбору – 1,2 км2. Лише 155 річок мають довжину понад 10 км. З них всього 4 річки з довжиною понад 100 км: Тиса, Латориця, Уж, Боржава. Загальні водні ресурси басейну Тиси в межах України складають 13,3 км3 в середній за водністю рік, при цьому 7,92 км3 є місцевим стоком.

Українська частина суббасейну р. Тиса відноситься як до Верхньої Тиси (від витоку р. Чорна Тиса до с. Бадалово, що 7 км нижче за течією гирла р. Боржава), так і Середньої Тиси (суббасейни річок Латориці, Ужа та самої Тиси від с. Соловка до с. Соломоново – рис.1). Від свого витоку до остаточного виходу на територію Угорщини р. Тиса протікає або тільки територією України, або утворює державний кордон з сусідніми країнами.

Рис 1. Схема ділянок суббасейну річки Тиса

Загальна довжина р. Тиса в межах України складає 265 км. Від витоку р. Чорна Тиса до с. Ділове (Трибушани) Рахівського району р. Тиса протікає по території України (довжина ділянки 76 км, з них на Чорну Тису припадає 50 км). Далі протягом 61 км утворює державний кордон між Україною та Румунією. Нижче м. Тячів річка знову протікає українською територією до смт. Вилок (гирло р. Батар). Нижче за течією, річкою проходить державний кордон України та Угорщини на ділянці довжиною в 25 км, а нижче с. Бадалово Тиса протікає угорською територією протягом 77 км. Від с. Соловка правий берег р. Тиса знову є українським, а лівий – угорським аж до с. Соломоново/смт. Захонь. Довжина цієї ділянки складає 19 км. Нижче цього місця Тиса утворює державний кордон між Словаччиною (правий берег) і Угорщиною довжиною 5 км, а після цього протікає в Угорщині і далі в Сербії.

Загальні характеристики р. Тиса в межах України наведено у табл.1.

Таблиця 1

Загальні характеристики суббасейну р. Тиса в межах України

Площа водозбору р. Тиса, км2 157 186
Площа водозбору р. Тиса в межах України, км2 12 777
Річки з площею водозбору більше 1 000 км2 Тиса, Тересва, Ріка, Боржава, Латориця, Уж
Річки з площею водозбору більше 500 км2 Чорна Тиса, Теребля, Чаронда, Коропець
Найвища точка басейну, м над рівнем моря 2061 (г. Говерла)
Найнижча точка басейну, м над рівнем моря 103
Сусідні країни Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія
Населення (станом на 01.01.2018 р.) 1 258 800 осіб
Міста с населенням більше 10 000 мешканців Ужгород, Мукачево, Хуст, Свалява, Рахів, Берегово, Виноградів
Землекористування, %

(станом на 01.01.2019)

 

 

Сільськогосподарські землі – 37,3

Ліси – 57,5

Води – 1,5

Забудовані землі – 3,7

 

Клімат

Дослідження кліматичних характеристик проводиться на 9 метеорологічних станціях та 7 метеорологічних постах Закарпаття.

Формування клімату досліджуваного району відбувається під впливом сонячної радіації, підстильної поверхні та загальної циркуляції атмосфери.

У суббасейні р. Тиса найбільша тривалість сонячного сяйва складає 2010 годин за рік. У гірських районах спостерігається менше сонячних днів.

Найбільші річні суми радіаційного балансу спостерігаються на рівнинній частині басейну (2000-2100 МДж/м2), зі збільшенням висоти над рівнем моря значення радіаційного балансу зменшуються і становлять на рівні Полонинського та Водороздільного хребтів 1500-1600 МДж/м2, на масивах Горгани, Свидовець та Чорногора – 1250-1300 МДж/м2.

Загальний характер ходу температур басейну р. Тиса: мінімум припадає на січень, а максимум – на липень. Середня річна температура досягає 9,3°С (Ужгород). Річна ізотерма 8,5°С відокремлює низовину і смугу південного передгір`я від холодніших гірських районів. При цьому за температурними умовами р. Ріка поділяє гірську територію приблизно на дві рівні частини: західну і східну. Західна частина тепліша, середні річні температури тут становлять 4,5-8,5°С. Східна частина холодніша, тут переважають середні річні температури 3,0-6,5°С. Річна амплітуда середніх місячних температур повітря найбільша у Хустській улоговині (25,1°С) і Закарпатській низовині (23,7°С – м. Чоп). Тут континентальність клімату виявлена найбільше.

У гірських улоговинах континентальність клімату проявляється слабше. Зима на рівнині коротка, м`яка і нестала. Вона починається з середини грудня. Погода взимку хмарна, волога з туманами, температурами близько 0°С. В горах зима більш сувора і починається наприкінці листопада – на початку грудня. Середня температура січня в Ужгороді – -2,9°С, з морозами до – 28°С. Середні температури січня становлять: Солотвино – -4,2°С, Хуст – -3,7°С, у горах – -8,9°С. Найтепліший місяць у Закарпатті – липень. У цей час середня температура повітря становить у м. Ужгород – 19,9°С, м. Хуст – 19,5°С, г. Плай – 11,5°С. Середня добова температура у липні 15-25°С, а максимальні відмітки досягають 37°С. У горах вона значно нижча, а на полонинах становить лише 7-8°С.

Середні багаторічні значення кількості опадів становлять від 870 мм (Великий Березний – передгірська частина) до 1600 мм (Плай – середньогір’я). На навітряних схилах гір кількість опадів може досягати 1100-1200 мм за рік. Внутрішньорічний розподіл опадів в Закарпатті має два максимуми – в липні та грудні. Взимку кількість опадів зменшується.

Більша частина опадів випадає в теплу пору року. Максимум опадів у горах припадає на літо (60-80%). Кількість опадів теплого періоду змінюється від 1032 мм (Плай) до 425 мм (Чоп). Кількість опадів холодного періоду значно менша і коливається в межах від 618 мм (Плай) до 227 мм (Чоп).

Максимальна кількість опадів спостерігається у центральній частині гір, а також на вершинах гірських систем Чорногора, Горгани, на полонинах Рівна, Боржава, Красна та в районі Свидовецького хребта.

Осінь – найсухіша пора року. Найменша кількість опадів в цей період випадає на Закарпатській низовині. Найбільша кількість опадів (від 90 до 100 мм) протягом цього періоду випадає на південно-західних схилах, що пов’язано з проходженням південних циклонів.

 

Рельєф

Територія суббасейну р. Тиса розташована в межах двох орографічних районів. Більша її частина знаходиться в горах та передгір’ї Карпат, решта – на Угорській рівнині (Закарпатська низовина).

Суббасейн р. Тиса перерізають три групи хребтів, розділених між собою поздовжніми пониженнями. Основною центральною групою є ланцюг Полонинських гір, на півночі від них – Горгани, на півдні – Вигорлат Гутинський (вулканічний) хребет. На крайньому південному сході окремо виділяються Гуцульські Альпи.

Полонинський хребет простягається до східного кордону Закарпатської області, його довжина 180 км. Абсолютна висота збільшується з північного заходу на південний схід від 1400 м на полонині Рівна до 2000 м в Чорних горах, де знаходиться найвища гора Закарпатської області і України – Говерла 2061 м над рівнем моря. Для Полонинських гір характерні широкі, плоскі вершини – полонини: Рівна, Боржава, Свидовець та інші.

Горгани діляться річками Мокрянкою, Тересвою, на Західні та Східні. Східні Горгани вище Західних: Боштул (1698 м), Сивуля (1815 м).

В системі Вигорлат-Гутинського хребта знаходиться декілька гірських груп. На північному заході від річки Тиса знаходяться Вигорлатські гори, середня висота яких 800-1000 м. Найбільш високими є вершини Попрачний Верх (1020 м) і Великий Діл (1081 м). На північ від р. Тиса простягаються Гутинські гори, висота яких 700-800 м. Південні схили Вигорлат-Гутинських гір обрамлені смугою передгір’я шириною 30-40 км. Долинами приток Латориці і Боржави передгір’я розчленовані на окремі ували з широкими плоскими вершинами.

Полонинські гори відокремлені від Горган Центрально-Карпатським пониженням, а від Вигорлат-Гутинських – Внутрішньо-Карпатським пониженням. Центрально-Карпатське пониження простягається з південного сходу на північний захід. Це пониження по всій довжині до Ясінської улоговини є смугою низьких гір висотою 700-800 м. Внутрішньо-Карпатське пониження ділиться на три улоговини: Перечинську, Свалявську і Хустську.

Закарпатська низовина, яка займає біля 35% басейну, є рівниною з окремими гривами та горбами. В районі міста Берегово на рівнині знаходяться гори, утворені вулканічними породами.

 

Геологія та гідрогеологія

 Українська частина суббасейну р. Тиса розміщена в межах молодої (альпійської) складчастої споруди Карпат і охоплює центральну частину українського сегменту складчастих Карпат з прилеглим Закарпатським внутрішнім прогином (Рис.2). Розділяє ці два основних поздовжніх сегменти центральна шовна зона (зона Закарпатського, або інакше Перипенінського глибинного розлому).

У геологічній будові території приймають участь утворення двох структурних поверхів. Нижній структурний поверх формує фундамент Закарпатського прогину і Складчасті Карпати. У фундаменті прогину розвинені інтенсивно дислоковані осадові, вулканогенні та метаморфічні утворення палеозою та мезозой-кайнозою. Складчасті Карпати сформовано карбонатно-теригенними та теригенними мезозой-кайнозойськими формаціями, що складають декілька структурно-фаціальних зон. Вони інтенсивно дислоковані і утворюють пакет покривних структур.

Рис.2 Схема структурно-фаціального районування території суббасейну р. Тиси

Внутрішні Карпати: Закарпатський внутрішній прогин: 1 – Закарпатський внутрішній прогин, 2, 3 – Вигорлат-Гутинське пасмо і Берегівське підняття та «поховані» вулкани (ріоліти, андезити, базальти, їх туфи та туфопороди).

Пенінська зона скель: 4 – Пенінська зона (вапняки, аргіліти, пісковики з гравелітами і конгломератами).

Зона мармароських скель: 5, 6 – Монастирецький і Вежанський покриви (конгломерати, мергелі, пісковики, аргіліти з гравелітами, вапняками, алевролітами).

Мармароський масив: 7, 8 – Діловецький і Білопотоцький покриви (гнейси, сланці різного складу, кварцити, мармури і мармуризовані вапняки, вапняки і доломіти, граніт-порфіри, гранітогнейси, амфіболіти, габро, туфи, філіти, аргіліти, алевроліти, пісковики, туфи, кам’яне вугілля, конгломерати).

Зовнішні Карпати: 9, 11 – Магурський і Рахівський покриви (фліш, масивні пісковики місцями з вапняками);

10, 15 – Кам’янопотоцький покрив і Кросненська зона (пісковики, вапняки, аргіліти, місцями спіліти, діабази та їх туфи);

12, 13, 14, 16 – Поркулецький, Дуклянський, Чорногорський і Скибовий покриви (фліш, аргіліти, мергелі, пісковики, алевроліти).

Відклади верхнього структурного поверху виповнюють Закарпатський внутрішній прогин. Це неоген–четвертинні осадові, вулканогенні та вулканоміктові, подекуди вугленосні моласові утворення, що залягають переважно субгоризонтально і утворюють покривний комплекс. Загальна покривно-лускувата[1] структура Карпат (з переміщенням мас з південного заходу на північний схід) ускладнена серією регіональних і локальних повздовжніх і поперечних розломів, найкрупніші з яких визначали фаціальну поширеність осадових відкладів, розвиток соляно-діапірових структур і блокової тектоніки, і, таким чином, значною мірою контролюють розвиток сучасних морфоструктур і геолого-гідрогеологічні умови формування підземних водних тіл.

Українські Карпати – складна гідродинамічна система, в якій за геоструктурними ознаками та умовами формування, накопичення і циркуляції підземних вод виділяють Карпатський та Закарпатський басейни підземних вод.

Карпатський басейн підземних вод охоплює гірську складчасту споруду Карпат. Водовмісними породами майже виключно є теригенні флішові породи крейди і палеогену, зім’яті в численні складки, часто розірвані, перевернуті та ускладнені насувами. Карпатський басейн відрізняється слабкою наводненістю в силу переважно глинистого складу флішових порід, а також інтенсивних денудаційних процесів, які утруднюють формування зон екзогенної тріщинуватості, що являються основними місцями накопичення і руху підземних вод. Це обумовлює відсутність тут витриманих по площі і в розрізі водоносних горизонтів. Циркуляція підземних вод відбувається в локальних зонах екзогенної тріщинуватості корінних порід (зона вивітрювання) та в зонах тектонічної тріщинуватості. Підземні води вивітрілої зони безнапірні, прісні. Води зон тектонічної тріщинуватості напірні, часто мінералізовані.

Живлення підземних вод Карпатського басейну відбувається за рахунок атмосферних опадів, розвантаження здійснюється гідрографічною мережею. У гірській частині основним джерелом водопостачання для більшості дрібних населених пунктів є водоносні горизонти в алювіальних утвореннях річкових долин, делювіальних, пролювіальних відкладах і в зоні екзогенної тріщинуватості корінних порід. Водовідбори здебільшого автономні з джерел та криниць.

Закарпатський басейн підземних вод охоплює територію Закарпатського внутрішнього прогину. Основним джерелом прісних підземних вод є алювіальний водоносний горизонт, який має значне поширення, утримує значні запаси підземних вод і за рахунок експлуатації якого відбувається забезпечення населення питною водою. Водоносний горизонт безнапірний. За своїми хімічними та органолептичними показниками підземні води алювію в цілому відповідають державним санітарним нормам, але в місцях уповільненого водообміну вміст заліза та марганцю природного походження перевищує граничнодопустимі показники. Водоносний горизонт не достатньо захищений від поверхневих джерел забруднення внаслідок незначної потужності покривних водотривких відкладів, і при зростанні антропогенного тиску підвищуються ризики зниження якості підземних вод. Живлення водоносного горизонту здійснюється, в основному, за рахунок інфільтрації атмосферних опадів. Основне розвантаження підземного потоку здійснюється в ріку Тиса та її притоки, а також відбувається в результаті випаровування і шляхом штучного водовідбору. Підземні води алювіального водоносного горизонту мають в області найбільше практичне значення, широко використовуються для централізованого водопостачання всіх крупних населених пунктів і окремих промислових та сільськогосподарських підприємств.

Значні запаси прісних підземних вод акумулює вулканічний комплекс Вигорлат-Гутинського пасма. Водовмісними є тріщинуваті, кавернозні та пористі туфи, андезити, андезито-базальти, вулканоміктові конгломерати та брекчії. До верхньої зони інтенсивної тріщинуватості вивітрювання приурочені тріщинно-пластові ґрунтові води, які характеризуються доброю питною якістю. Води зон тектонічної тріщинуватості набувають напору, мають часто підвищену температуру та мінералізацію, специфічний хімічний склад. Як правило, вони збагачені іонами ортокремнієвої кислоти. Води, які інфільтруються через високо-проникні і високо-пористі туфи, можуть додатково збагачуватись іонами Ca2+, Mg2+ (джерело – реакції гідролізу силікатів), сульфат-іонами та розчинними комплексами важких металів (джерело – реакції окислення і гідратації сульфідів, які завжди присутні в вулканічних основних породах). Інтенсивність зміни складу вод залежить від наявності додаткових техногенних чинників.

Живлення водоносного комплексу відбувається за рахунок атмосферних опадів і поверхневих вод. Розвантажується водоносний комплекс у гідрографічну мережу та водоносний горизонт алювіальних відкладів. Водоносний комплекс Вигорлат-Гутинського пасма експлуатується груповими водозаборами для централізованого господарсько-питного водопостачання деяких населених пунктів і досить часто використовується окремими поодинокими свердловинами для водопостачання промислових та сільськогосподарських об’єктів і домогосподарств. Мінеральні води комплексу використовуються в бальнеології і для промислового розливу.

Підземні води водоносних комплексів глибокого залягання приурочені до шарів і прошарків пісків, пісковиків, конгломератів, туфів та туфітів, що залягають серед суттєво глинистих товщ. Поширення підземних вод носить локальний характер, обводненими, як правило, є зони тектонічної тріщинуватості, які утримують високомінералізовані, теплоенергетичні води. Як джерело питного водопостачання води даних ПВТ практично не використовуються, на базі мінеральних теплоенергетичних вод функціонують санаторії та басейни лікувально-оздоровчих комплексів.

Основні ПВТ прикордонної зони мають продовження в суміжних державах і утворюють єдиний басейн підземних вод, більша частина водних ресурсів якого формується в межах Української частини басейну р. Тиса.

 

Ґрунти

Завдяки певній літологічній неоднорідності ґрунтотворних порід, висотній диференціації рельєфу, особливостям кліматичних умов та ярусності рослинного покриву в суббасейні р. Тиса відмічається значна різноманітність та специфічність ґрунтового покриву.

В суббасейні на низинній території переважають різновиди дерново-підзолистих ґрунтів, на гірській території – бурі гірсько-лісові та лучно-лісові, на заплавних терасах річок залягають лучні та лучні глейові ґрунти.

У межах гірської частини території чітко відслідковується вертикальна диференціація ґрунтів. У високогірному ярусі поширені гірсько-лучно-буроземні ґрунти на висотах від 1100-1200 м; на безлісих ділянках – полонинах поширені дерново-буроземні ґрунти.

Більш пологі гірські схили вкриті суглинковими буроземно-підзолистими ґрунтами. На пологих схилах та в річкових долинах формуються лучно-буроземні ґрунти.

Закарпатська низовина вкрита дерново-опідзоленими глеюватими і глейовими або бурими глейовими ґрунтами.

В долинах річок Боржави і Іршави переважають болотно-глейові і лучно-глейові ґрунти. У верхів’ях річок Уж, Латориця, Ріка сформувались світло-бурі лісові ґрунти, а у верхів’ях річок Боржава, Теребля, Тересва, Чорна і Біла Тиса – бурі гірсько-лісові ґрунти. Домінуючим типом ґрунтів у нижній течії річок Уж, Латориця і Боржава є дерново-опідзолені оглеєні ґрунти.

 

Рослинний та тваринний світ

Українські Карпати належать до Центральноєвропейської провінції широколистянолісової області. Площа земель лісового фонду Закарпаття складає 57,5 % басейну (станом на 01.01.2018 р.). У дендрологічному складі нараховується 10 хвойних і понад 150 листяних деревних і чагарникових порід. На площі Українських Карпат, покритій лісами – 41% займає смерека, 35% – бук. Решта порід покриває менші площі: дуб – 9%, ялина – 5%, граб – 4%. Такі породи, як береза, клен, ясен, вільха, займають 6% площ, укритих лісами.

Виділяють висотні пояси рослинності: передгірний дубовий, низькогірний буковий, верхній гірський смерековий, субальпійський чагарниково-лучний, альпійський.

У передгірному поясі, який піднімається до 400-500 (700) м, переважають діброви, поширені також смереково-букові ліси та похідні грабняки, бучини, смерічники, осиково-вільхові ліси. Низькогірний пояс на різних схилах піднімається від 500-700 м до 1000-1200 м і 1350-1450 м, в ньому домінують високостовбурні бучини, смереково-букові, грабово-букові й дубово-букові ліси. Чисті смерекові ліси займають верхні частини схилів Чорногори, Рахівських гір, Горган. У субальпійському поясі на висотах 1200-1500 м, 1650-1850 м представлені зарості гірської сосни, ялівцеві чагарники, вільха зелена, рододендрон східнокарпатський, злакові і різнотравні луки. До альпійського поясу належать трав’янисті й чагарникові угруповання вище 1800-1850 м; вони мають фрагментарне поширення.

Загальна кількість видів тваринного світу в області становить понад 30 тис. видів фауни. На території області поширені як безхребетні, так і хребетні тварини. Серед безхребетних є представники понад 20 типів організмів, з яких більшість — найпростіші. Близько 400 видів хребетних тварин, ссавців — 80 видів, птахів — 287 видів, з яких 197 гніздуючих, 10 видів плазунів, 16 земноводних, 60 риб, 100 молюсків. Найпоширеніші види на Закарпатті: кріт, лисиця, вовк, заєць, білка, горностай, лісова куниця, дикий кабан, козуля, олень благородний. Із рідкісних видів слід відмітити лосося дунайського, стерлядь, пугача, беркута, завитушку альпійську, рись, видру. Зникаючі види — сичик-горобець, волохатий сич, кажани: великий та малий підковоноси, нічниці Бехштейна, ставкова, Наттерера, триколірна та інші. Збільшилась чисельність видів тваринного світу, занесених до Червоної книги України: глухаря, кота лісового, лелеки чорного та ведмедя бурого. У гніздовій орнітофауні з’явилися нові види — чернь чубата та білоока. Стабільним є стан популяції саламандри плямистої. У низинних районах у системі меліоративних каналів зберігся реліктовий вид риб — умбра Крамера.

 

Гідрологічний режим.

Спостереження за гідрологічним режимом річок суббасейну р. Тиса здійснюються за  допомогою 50 автоматизованих вимірювальних станцій (АІВС «Тиса»), 30 з них –гідрометерорологічні, 13 метеорологічні, 4 моніторингу роботи насосних станцій, 2 – моніторингу роботи шлюзів) та 50 гідрологічних постах (Закарпатський ЦГМ). Середня тривалість спостережень за всіма гідрологічними характеристиками сягає понад 50 років. Витрати води вимірюють на 19 гідрологічних постах.

Величини середнього багаторічного стоку річок Закарпаття представлені в табл.2.

Таблиця 2

Середній багаторічний стік річок суббасейну Тиси

Річка

Площа водозбору, км2

(в межах України / загальна)

Довжина, км

(в межах України / загальна)

Середня витрата води, м3

Тиса (Вилок) 11300/157186 265/966 230,0
Чорна Тиса 567 50 13,1
Біла Тиса 489 26 14,5
Тересва 1220 56 34,4
Теребля 750 91 14,3
Ріка 1240 92 43,0
Боржава 1360 106 20,8
Латориця 2900/7680 144/191 36,0
Уж 1970/2750 107/133 29,3

 

Поверхневий стік річкового суббасейну р. Тиса на території України формують Чорна і Біла Тиса, праві притоки – річки Тересва, Теребля, Ріка, Боржава, які впадають безпосередньо в р. Тиса, та річки Уж і Латориця, які впадають в річки Лаборець і Бодрог на території Словацької Республіки, а остання в р. Тиса вже на території Угорщини. Транзитний поверхневий стік надходить з території Румунії: ліві притоки Вішеу, Іза, Сапінце та Угорщини – річка Тур. На території Словаччини беруть свій витік праві притоки Ужа річки Улічка та Убля. Крім того, з території Угорщини надходить поверхневий стік з Берегівської осушувальної системи.

Внутрішньорічний режим стоку. Для характеристики внутрішньорічного розподілу стоку прийняті наступні сезони: весна (III-V), літо – осінь (IV-XI), в тому числі осінь (IX-XI), та зима (XII-II). Відмінною особливістю внутрішньорічного розподілу стоку в басейні Верхньої Тиси є зменшення зимового стоку за висотою. Значна частина твердих атмосферних опадів переходить в весняний або літній сезони. Цим пояснюється більш інтенсивне зростання стоку в літньо – осінній сезон. Більша частка весняного стоку припадає на квітень (18%) і травень (17%), а в цілому на весну припадає 40% річного стоку. На літній сезон припадає 24% стоку, причому найбільший стік спостерігається в червні (11%). Так як на талі води накладаються дощові паводки, то за весняно-літній період стікає 66% річного стоку, а на осінній сезон припадає лише 19%. Зима є сезоном, на який припадає найменша доля річного стоку – 15%. В цей сезон спостерігається і найменший місячний стік. Але для річок Боржава, Латориця і Уж характерним є переважання частки зимового стоку над осіннім (табл.4).

Внутрішньорічний режим стоку річок цього суббасейну характеризується проходженням паводків у період з березня по серпень. У маловодні роки високі паводки іноді спостерігаються восени й навіть узимку. У зв’язку з такою складністю режиму стоку річок визначення меж сезонів є досить умовним, тому що паводки, що спостерігаються протягом усього року, ускладнюють виділення меженного періоду.

Максимальний стік. Паводки на річках суббасейну формуються атмосферними опадами, які тут бувають часто (165-175 днів). Однак формування паводків починається тоді, коли сума опадів перевищує 20 мм за добу. При дуже інтенсивних зливах, під час яких випадає понад 100 мм опадів, паводки набувають катастрофічного характеру. Тоді рівні води на гірських ділянках піднімаються на 2-4 м, на передгірних – на 5-6 м, а на р. Тиса – на 6,5-9,5 м. Одночасно відбувається швидке скидання паводкових вод з гірських водотоків до річкових долин, де відбувається значне затоплення площ – смугою шириною від 15-60 м в гірській зоні, 115-500 м в передгірській зоні, а на рівнині зона затоплення збільшується до 2500 м. Значні похили місцевості зумовлюють саме швидкоплинні паводки, під час яких підйом рівнів води досягає 1,5-2,5 м за 3-4 години.

Аналіз багаторічних даних спостережень за кількістю опадів та гідрологічним режимом у басейні р. Тиса засвідчує, що найвищі підйоми рівнів та витрати води характерні для осінньо-зимових паводків. Частка цих паводків складає в середньому 20-30% від кількості паводків, що формуються протягом року.

Крім паводків змішаного походження, які мають місце в холодний період року, є паводки теплого періоду (квітень – листопад), які відбуваються унаслідок раптових сильних злив або облогових дощів.

Для аналізу максимального стоку за паводки і водопілля було проаналізовано ряди даних стокових постів з 1956 по 2017 рр. За методикою СНіП 2.01.14-83, було обраховано максимальні шари стоку за водопілля і паводки заданої забезпеченості,

Мінімальний стік. Мінімальні витрати води спостерігаються як в теплий, так і в холодний період року. Перший мінімум фіксується у вересні-жовтні і пов’язаний з різким зменшенням опадів, другий формується в січні-лютому, коли відсутній поверхневий стік і вичерпуються запаси підземних вод. На гірських річках басейну стійка літня межень спостерігається у 20 % випадків, а стійка зимова межень – у 40 % випадків. Початок літнього меженного періоду припадає на червень – липень, закінчення цього періоду спостерігається на початку листопаду. Середня тривалість літнього меженного періоду складає 100 – 160 днів. Закінчення зимової межені на річках басейну припадає на лютий – березень. Середня тривалість зимового меженного періоду становить від 45 до 80 днів.

Мінімальні витрати води річок басейну р. Тиса різної забезпеченості наведено у Додатку 3.

За характеристики мінімального стоку приймаються середньомісячні (30-добові періоди з найменшим стоком) та мінімальні середньодобові витрати в літньо – осінній та зимовий періоди. Мінімальні середньомісячні витрати переважно 95 % забезпеченості є розрахунковими при проектуванні гідроелектростанцій, водосховищ, ставків, а мінімальні середньодобові витрати 95 % забезпеченості – при проектуванні споруд для водопостачання населених пунктів і промислових підприємств.

Таблиця 3

Внутрішньорічний розподіл стоку (за місяцями та сезонами) річок суббасейну р. Тиса, %

 

Річка-пост

Місяці Сезони

I

II III IV V VI VII VIII IX X XI XII Зима Весна Літо Осінь
р. Тиса – м. Рахів

4,3

4,5 7,8 16,9 16,1 10,8 8,9 6,4 5,9 5,5 6,7 6,2 15 41 26

18

р. Тиса – смт. Вилок

6,0

7,4 10,9 16,1 12,2 9,0 7,8 5,4 5,0 5,3 7,0 7,9 21 39 22

17

р. Чорна Тиса – смт. Ясіня

3,6

4,0 7,6 17,3 16,3 10,8 9,3 6,9 6,8 5,8 6,2 5,5 13 41 27

19

р. Біла Тиса – с. Луги

4,3

4,2 6,3 15,2 17,7 11,4 9,7 7,1 6,7 5,8 5,6 5,8 14 39 28

18

р. Тересва – смт Усть-Чорна

4,4

4,3 7,0 18,0 14,8 9,5 8,5 6,4 6,2 6,5 7,8 6,6 15 40 24

21

р. Теребля – с. Колочава

4,6

5,3 9,8 15,6 12,4 11,6 10,1 7,1 6,5 5,4 5,8 5,9 16 38 29

18

р. Ріка – м. Хуст

4,6

5,3 9,9 15,5 12,3 11,5 10,1 7,1 6,5 5,4 5,9 6,0 16 38 29

18

р. Боржава – с. Довге

8,3

9,4 13,2 14,3 9,2 8,0 6,8 4,5 4,1 5,3 7,2 9,6 27 37 19

17

р. Латориця – м. Чоп

8,3

10,9 15,2 14,6 8,3 6,5 6,4 4,4 3,8 5,3 7,1 9,2 28 38 17

16

р. Уж – м. Ужгород

7,9 10,4 16,6 15,8 7,6 6,5 5,8 3,1 3,3 5,1 7,4 10,5 29 40 15

16

 

Специфіка річкового басейну/суббасейну.

Специфікою української частини суббасейну р. Тиса є те, що вона розташована виключно в межах однієї адміністративно-територіальної одиниці – Закарпатської області. Цей факт має позитивне значення з точки зору управління річковим басейном.

Природною специфікою суббасейну р. Тиса є те, що його українська частина розташована у верхів’ях суббасейну і саме тут, в основному, формується хімічний склад води та більша частина стоку річки. Паводки різної інтенсивності є звичайним явищем і вони відбуваються з повторюваністю 3-6 разів щороку протягом всіх сезонів.

Вулканогенні відклади в межах поліметалевих родовищ і рудопроявів у Карпатах в результаті високої розчинності сульфатних сполук важких металів (хром, кадмій, мідь, ін.) є причиною підвищення їхніх концентрацій у поверхневих та підземних водах.

На території суббасейну знаходяться родовища корисних копалин, зокрема свинцю та цинку (Мужієво, Берегівське), ртуті (Дубриничі, Тур’я Бистра, Вишково), кам’яної солі (Солотвино). Збагачення вод сульфат-іонами і іонами важких металів спостерігаються також в місцях прояву сульфідних (колчеданних) мінералізацій в зоні Мармароських скель і покривах Мармароського масиву.

Підземні води української частини річкового суббасейну утворюють єдиний артезіанський басейн, який охоплює територію Угорщини і, частково, Словаччини та Румунії. По рівнинній частині Закарпаття здійснюється транзит підземних вод за межі України, а Панонська западина в Угорщині є регіональною областю їх розвантаження.

В межах річкового суббасейну розташовані п’ять водно-болотних угідь міжнародного значення (Рамсарські сайти), Карпатський біосферний заповідник та національний природний парк «Ужанський», які мають міжнародний статус.

 

Гідрографічні характеристики основних річок суббасейну р. Тиса

Назва річки

Куди впадає Відстань від гирла основної річки, км Довжина річки, км Площа водозбору, км2
повна в межах України повна в межах України

Тиса (разом з Ч. Тисою)

Дунай 1218 966 265 157186 12777

Чорна Тиса

Тиса 913,5 50 50 567

567

Біла Тиса

Тиса 913,5 26 26 489

489

Вишеу

Тиса 886,1 79,1 0 1580

0

Косівська

Тиса 876,6 43,1 43,1 157

157

Шопурка Тиса 871,9 41,4 41,4 286

286

Іза

Тиса 856,5 80,0 0 1300

0

Сепинця

Тиса 838,5 18,0 0 149

0

Тересва

Тиса 835,4 56 56 1220

1220

Теребля

Тиса 818,1 91 91 750

750

Ріка

Тиса 793,0 92 92 1240

1240

Боржава

Тиса 729,3 106 106 1360

1360

Латориця

Бодрог 90 191 144 7860

2900

Уж Лаборець 133 106 2750

1970

 

Початок р. Чорна Тиса знаходиться на південно-західному схилі гори Братківська (1788 м) на висоті майже 1240 м над рівнем моря.Саме тут історично починається витік р. Тиса.

Річка Тиса бере початок в південно-східній частині Карпат, утворюючись злиттям двох річок Чорної та Білої Тиси, за витік Тиси прийнято витік Чорної Тиси, що має більшу площу водозбору та довжину до злиття з Білою Тисою. Після злиття цих річок вище м. Рахова, р. Тиса протікає у вузькій гірській долині в південному напрямку. Нижче с. Ділове на кордоні з Румунією, після впадання з лівого берегу р. Вишеу, річка протікає у вузькій ущелині в північно-західному напрямку до смт. Великий Бичків.

Після злиття Чорної та Білої Тиси площа водозбору складає 1048 км2, а у Великого Бичкова (нижче гирла р. Шопурка) – 3330 км2. Довжина ділянки – 41,7 км. На цій ділянці в р. Тиса впадають три притоки: Вишеу, Косівська і Шопурка, найбільша з них ліва – р. Вишеу з площею водозбору 1580 км2 (весь водозбір в межах Румунії).

Річка Тиса на цій ділянці протікає у вузькій і глибокій долині. Заплава р. Тиса простежується тільки поблизу гирла р. Вишеу, де вона розширюється до 400-500 м. Поверхня заплави рівна, зайнята городами. На ділянці р. Тиса, що розглядається, у підніжжя правого схилу долини часто зустрічаються виходи ґрунтових вод.

Русло річки звивисте, на річці зустрічаються острови довжиною до 400 м і шириною від 10 до 40 м. Найбільш значимі острови вище гирла р. Вишеу і біля с. Луг.

Річка типового гірського характеру. На окремих ділянках є пороги. Середня довжина порожистих ділянок 50-150 м. Загальне падіння на 41,7 км складає 149 м або 3,3 м/км.

Переважаюча ширина річки 30-40 м, найбільша до 100 м. Глибина на перекатах в межень 0,5-0,8 м, на плесах 3,5-5,0 м. На ділянці між впадінням правих приток, Косівської і Шопурки, вона збільшується до 15-20 м.

Береги круті, висотою 4-6 м. Нижче гирла р. Великий Берлебаш висота їх 6-10 м, а нижче гирла р. Вишеу від 8 до 20 м.

Друга ділянка від смт. Великий Бичків до селища Вилок має протяжність 124,5 км, а водозбірна площа в кінці ділянки досягає 9430 км2. На цій ділянці в р. Тиса впадають 7 приток: дві з лівого берега – річки Іза і Сепинця і п’ять з правого боку – річки Апшиця, Тересва, Тячівець, Теребля і Ріка.

Тиса на цій ділянці протікає по передгірській рівнині в широкій, глибоко вирізаній долині; до кінця ділянки долина не ясно виражена. Переважаюча ширина долини 3-5 км, в районі смт. Буштино і нижче м. Виноградів ширина її досягає 8-9 км, а нижче м. Хуст вона звужується до 1,5 км, це так звані Хустські ворота. Лівий схил долини дуже крутий і зливається з ланцюгом навколишніх гір. Вздовж долини вище м. Хуст майже всюди прослідковуються дві тераси: ширина першої біля 500 м, а другої від 2 до 5 км.

Заплава річки двостороння: вище м. Тячів її ширина 1,5-2,0 км і на деяких ділянках вона зменшується до 100 м.

Русло річки звивисте, сильно розгалужене, деформується після кожного значного паводку. В багатьох місцях річка обвалована. На річці безперервно зустрічаються острови. Вище р. Тересви на р. Тиса часто зустрічаються невеликі пороги. Нижче річка являє собою безперервне чергування плесів і перекатів. Довжина перекатів 50-200 м, окремі до 2,0 км; довжина плесів від 200 до 1000 м.

На початку ділянки ширина річки 40-50 м, а в її кінці 70-100 м. Береги круті, висотою в середньому 2,0-3,0 м. Вище с. Біла Церква висота їх 6-10 м.

Падіння від В. Бичкова до Вилка складає 182 м або середній похил дорівнює 1,4 м/км. Похили в районі м. Тячів при проходженні паводків дорівнюють 2,0-2,5 м/км і біля с. Вилок 0,8 м/км.

Швидкість течії в паводок на ділянці В.Бичків – Тячів змінюються від 3,0 до 5,0 м/с, а біля Вилка більше 2,5 м/с.

Короткий опис правих приток р. Тиса і річок Латориця та Уж приведені нижче.

 

Річка Боржава – права притока р. Тиса. Довжина річки 106 км, площа водозбору 1360 км2. Річка бере початок на схилі г. Великий Верх. Висота витоку 1575 м і гирла 107 м над рівнем моря. Основні притоки:

Ріка

Довжина, км Площа водозбору, км2

Кушниця (пр.)

20,1

106

Бронька (л.)

21,0

91,8

Сальва (л.)

38,8

232

Іршава (пр.) 50,6

360

Густота річкової мережі 1,3 км/км2 – найменша в басейні р. Тиса. Тільки сама верхня частина водозбору знаходиться в горах, потім річка виходить в передгір’я, а в нижній течії – на рівнину. Середня висота водозбору у водпоста Довге 400 м.

Залісненість водозбору 45%, у верхній частині водозбору значно більше – 71% та 61% до водпоста Іршава в басейні р. Іршава.

Долина річки слабо звивиста, вище с. Імстичево V-подібна, шириною по дну від 40 м до 0,9 км. Схили її сильно розчленовані глибокими долинами.

Заплава двостороння, вище с. Гребля шириною від 30 м до 500 м, а сіл Дубрівка і В. Ремети розширюється до 3 км. Русло звивисте, вище с. Дубрівка розгалужене, через 0,5-2,0 км зустрічаються острови.

Пригирлова ділянка, протяжністю біля 5 км, знаходиться в підпорі від р. Тиса.

Ширина річки в середній і нижній течії 30-50 м. Береги висотою 1-3 м, на пригирловій ділянці до 8 м, в багатьох місцях закріплені.

Найбільший рівень води на водпосту Довге спостерігався 5.ХІ.1998 р. і дорівнював 547 см над нулем графіка.

 

Річка Латориця – ліва притока р. Бодрог. Річка бере свій початок в Укранських Карпатах із джерел на 2 км південніше с. Латірка на висоті близько 800 м. Від витоку до Держкордону довжина річки 144 км, площа водозбору до Держкордону 2900 км2. Висота витоку 1226 м і у Держкордону 99,2 м над рівнем моря. Басейн р. Латориця у верхній течії розміщений на відрогах Східних Карпат, а нижче м. Мукачево – на Закарпатській низовині, висотою біля 100 м. Середня висота водозбору 310 м, у верхній частині – в басейнах річок Жденявка і Веча 760-770 м.

Основні притоки:

Річка

Довжина, км Площа водозбору, км2

Жденявка (л.)

25,0

149

Веча (л.)

38,0

352

Пініє (пр.)

24

209

Свалявка (л)

20,0

137

Мала Латориця (пр.)

44,3

326

Веля (пр.)

30

95,5

Високобережний канал (л.)

12

25

Слатина (пр.) 23,1

107

 

Залісненість басейну 42%, у верхній течії залісненість вище, наприклад, в басейні р. Жденявки – 64%.

У верхів’ї долина річки звивиста, V-подібна, іноді у вигляді ущелини, шириною від 40 м в ущелинах до 600-700 м нижче с. Підполоззя. Заплава до гирла р. Веча відсутня і тільки біля сіл Латірка і Підполоззя простягається переривистою смугою від 20 м до 200 м.

Від гирла р. Веча до м. Мукачеве долина річки коритоподібна, шириною по дну 1-2 км, у м. Мукачеве 4-5 км. Найбільша ширина заплави біля 1,0 км (нижче с. Чинадієво).

Від м. Мукачеве до Держкордону долина неясно виражена, заплава на окремих ділянках шириною від 100 м до 4-6 км.

Русло звивисте, острови зустрічаються рідко. Ширина русла від 12 м до 100 м. Береги в нижній частині 2-3 м, іноді підвищуються до 8-12 м.

Найбільші рівні води на водпостах спостерігались: Підполоззя – 14.ХІІ.1957 р. (388 см над нулем графіка); м. Свалява – І.ІІІ.1967 р. (416 см над нулем графіка), м. Мукачеве – 5.ХІ.1998 р. (687 см над нулем графіка); м. Чоп – 6.ХІ.1998 р. (746 см над нулем графіка).

 

Річка Уж – притока р. Лаборець. Довжина її в межах України 107 км, площа водозбору до Держкордону 2640 км2, а в межах України 2010 км2.

Басейн річки розміщується на відрогах Карпат і тільки вище м. Ужгорода виходить на рівнину. Висота витоку 971 м і біля Держкордону 102,4 м над рівнем моря.

Залісненість водозбору 57%.

Долина звивиста, V-подібна у верхів’ї, у с. Жорнава має вид ущелини, нижче м. Ужгород вже нечітко виражена. Ширина долини від 0,1 – 0,3 до 2,5 км у м. Ужгорода. У верхів’ї річки на схилах спостерігається значна кількість джерел з дебітом 0,5-2,0 л/с. Заплава двостороння, що чергується по берегах, шириною 50-150 м, біля с. Зарічево до 1 км.

Русло слабо звивисте, через 5-10 км зустрічаються острови.

Вище с. Зарічево річка має порожистий характер. Ширина річки від 1,0 м до 185 м.

Основні притоки:

Ріка

Довжина, км Площа водозбору, км2

Уг (пр.)

13,0

86,0

Уличка (пр.)

27,0

207

Убля (пр.)

25,0

217

Люта (л)

47,5

274

Тур’я (л.) 49,3

467

 

Берега круті, висотою 1-2 м, іноді до 6-8 м. Дно річки кам’янисте, у селища В. Березний – галечне, а в м.Ужгород і нижче у берегів замулене.

Найбільші рівні в Жорнаві та В.Березному спостерігались 14.ХІІ.1957 р. і становили відповідно 296 см та 527 см, над нулем графіка в с. Зарічеве – 29.І.1979 р. (446 см над нулем графіка), а в м. Ужгород 17.ХІ.1992 р. (350 см над нулем графіка).

Ґрунтоутворюючими породами басейну р. Тиса є четвертинні відкладення і продукти вивітрювання третинних і вулканічних порід.

В самій верхній частині басейну зустрічаються гірсько-лісні підзолисті ґрунти, у верхній і середній частинах поширені гірсько-лісні бурі ґрунти. В середній і нижній частинах басейну зустрічаються бурі лісні і алювіально-лугові ґрунти. Переважні ґрунтові типи низовин і передгір’я складають дерново-глеєві і дерново-опідзолені ґрунти. В зоні полонин переважно поширені гірсько-лугові і дерново-буроземні ґрунти, в лісній зоні – бурі лісні і дерново-буроземні.

Басейн р. Тиса до Вилка заліснений на 55%, в гірській частині на 65-80%, з переважанням ялини та бука.

 

Типологія масивів поверхневих вод (розділ в розробці)

Всього визначено 463 МПВ, з них істотно змінених 68 МПВ, штучних 48 МПВ. Типів МПВ – 14. Зроблено розподіл річок за відповідними критеріями

1 – розподіл річок суббасейну Тиси по площі водозбору

2 – по висоті водозбору

3 – по геології

4 – екорегіони

5 – визначені МПВ з типами